ЦЕ́РКОВ, кви, ж., заст. Церква. — За покуту,— каже [піп грішникові],— принесеш мені на церков гарнець раків та й два дні підеш на толоку (Март., Тв., 1954, 40); — От чорти! — Кричить отаман. Опинились; Аж церков бачать. Дяк співа, Попи з кадилами з кропилом; Громада— ніби нежива, Анітелень… (Шевч., І, 1963, 103); [Савка:] Ти, Василино, завтра не буди мене рано. В церков, хай бог простить, не піду (Вас., III, 1960, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 202.