ЦЕРЕМО́НІЯ, ї, ж.
1. Прийнятий або встановлений порядок здійснення якого-небудь урочистого обряду, а також сам обряд. Скромна церемонія тих незвичайних заручин відбулася без нього (Фр., VIII, 1952, 52); Він [козак].. тричі навхрест обняв і поцілував Чепігу. На цьому й скінчилася немудра церемонія висвячення старого січовика в кошові (Добр., Очак. розмир, 1965, 124); Церемонія вручення свідоцтв про закінчення технікуму затягнулась (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 22); // розм. Процес здійснення чогось, ряд дій, спрямованих на досягнення чого-небудь. Ранком нас вишикували перед поліційним станом. Мені не подобалася вся ця церемонія (Збан., Єдина, 1959, 86).
2. Умовності в поводженні, властиві церемонній людині; поведінка церемонної людини. «Боже мій! Що це я зробив! — була перша Гордієва думка.— Ударив! Ударив людину..» Але зараз же схотілося збутися цієї думки. «Не я перший почав війну, а вони. А коли війна, то нема церемоній!» (Гр., II, 1963, 129); Тут Мартоха почала хилити горілку маленькими-маленькими ковточками, кривлячись, теж «для церемонії», але не дуже (Л. Укр., III, 1952, 673); «Знає, шельма, що мужики завтра одберуть землю, а з голодранцем нічого церемонії гнути»… (Коцюб., II, 1955, 396).
&́9671; Без [уся́ких] церемо́ній; Без [уся́кої] церемо́нії — не дбаючи про дотримання етикету, правил поведінки, поводження з іншими людьми. В кімнаті з’являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей, не даючи Севові навіть договорити фрази (Ю. Янов., II, 1958, 135); В батьковій кузні така вже встанова: хто прийде — сиди, говори, дійде до почастунку — й його не минуть, але як треба щось допомогти, то батько без церемонії обертається до нього:— ..Куме, куме! Ану-но, за молот! (Фр., IV, 1950, 190); Недовго думаючи, хлопці підхопили Мурашка під руки і без усяких церемоній потягли із сонця є кущі, в холодок (Гончар, Таврія, 1952, 285); Що за церемо́нії! — не варто дуже дотримуватись прийнятого етикету, правил поведінки, поводження з іншими людьми. — Що за церемонії, Валентине Модестовичу! Я зробив не більше того, що веліло мені моє сумління інженера (Шовк., Інженери, 1956, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 202.