ЦЕРА́ТА, и, ж. Те саме, що клейо́нка. Пан Пшестшельський довго ще сидів нерухомо і думав. Сльози давно перестали плисти з очей, тілько спора калюжка їх ясніла перед ним на цераті (Фр., III, 1950, 294); «Кумпан» сидів у кухні за столом, покритим картатою цератою (Загреб., Шепіт, 1966, 186); Крізь подвійні, оббиті цератою двері чулося дедалі густіше гудіння голосів (Жур., Опов., 1956, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 201.

Церата, ти, ж. Клеёнка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 427.

цера́та — народна назва клейонки. Крізь двійні, оббиті цератою двері, чулося дедалі густіше гудіння голосів (С. Журахович).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 630.