ЦЕ́БРИК, а, ч. Зменш. до це́бе́р 1, 2. Рибу позбирали в здорові шаплики й цебрики (Н.-Лев., II, 1956, 229); Пазя за той час помила тарелі та й виносила на двір цебрик вилляти воду (Март., Тв., 1954, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 191.

Цебрик, ка, м.

1) Ум. отъ цебер.

2) Раст. Thymus serpyllum. Вх. Пч. І. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 426.