ЦВІТУ́ЧИЙ, а, е, розм. Укритий цвітом. Панські оченята зразу забігали по цвітучому садочку різних квіток, що виглядали з-за чорнявих дівочих голів… (Мирний, І, 1949, 195); Під нами бігли до моря цвітучі цитрини (Коцюб., II, 1955, 418); Пахнуть порохом зірок цвітучі грона (Мал., Чотири літа, 1946, 92).

&́9671; Цвіту́че обли́ччя (лице́)— обличчя здорової вродливої жінки, дівчини. Її лице, недавно ще свіже та цвітуче, протягла і зіссала тяжка недуга (Фр., І, 1955, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 189.