ЦВІРІ́НЬ, ЦВІРІ́НЬ-ЦВІРІ́НЬ, виг. Звуконаслідування, що означає звук пташиного чи дитячого щебету або цвірінчання цвіркуна. — Весна прийшла! Тепло знайшла! — Кричать дівчатка й хлопчики.— Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь! — Клопочуться горобчики (Гл., Вибр., 1957, 267); І, надимаючись, він [цвіркун] почав: Цвірінь, цвірінь! Якби теплий черінь Та гаряче просо, То спав би я й досі! (Мирний, IV, 1955, 303); Стрибали по пероні горобці.— Цвірінь! Цвірінь! (Нех., Ми живемо.., 1960, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 186.