ЦВІ́РКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до цві́ркати. Гримнув постріл, куля цвіркнула десь вище голови Чумаченка (Тют., Вир, 1964, 312); Трифонов зціпив зуби і цвіркнув слиною крізь них (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 297); — Газда дома? — питає [Крученючка] Доцьки, по-чоловічому цвіркнувши слину крізь рештку зубів (Вільде, Сестри.., 1958, III, 329); // Сказати крізь зуби що-небудь зневажливе.— Боїшся, щоб Грицько ціпка не дав? — цвіркнула Івга (Мирний, III, 1954, 40); — Я проведу, Степко.— А я не боюсь!.. —Подумаєш,— цвіркнув крізь зуби Дмитро (Зар., На.. світі, 1967, 148); Пувичка цвіркнув крізь зуби: — Здоров. Чого дивишся? Не пізнав, може? (Мик., Повісті.., 1956, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 186.