ЦВІ́ГАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., діал. Цвигати. Швидко пригадався йому його власний син, що змаленьку ще любив цвігати батогом малих песиків (Фр., VIII, 1952, 343); *Образно. На лицях моїх слухачів заблисне Де-де легенький усміх іронічний; Мене, мов прутом, він по серці цвіга (Фр., XII, 1953, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 185.