ЦВЯХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Оббивати цвяшками; вбивати цвяхи. *Образно. [Унук:] Це вже старець наш знову зложив думу. [1-й слухач:] І все до прикладу… аж голосить, та словом тим так і цвяхує в серце (Стар., Вибр., 1959, 472); // Прикрашувати, оздоблювати бляшками. *Образно. Великими німецькими чобітьми цвяхує [Мірошниченко] припалу пилом дорогу (Стельмах, II, 1962, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 190.