ЦВИ́НТАР, я, ч.
1. Подвір’я і кладовище біля церкви. Пріська більше у церкві стоїть, молиться; а Христя з дівчатами крутиться по цвинтарю, щебече (Мирний, III, 1954, 32); Умираючи, пан звелів, щоб його поховали не на цвинтарі біля церкви, а на кладовищі (Стор., І, 1957, 200); За церковною огорожею на цвинтарі просто дверей лежав на снігу один.. Кинулись люди в ворота на цвинтар, обступили колом, аж воно Муха Іван (Головко, II, 1957, 346).
2. Місце, відведене для поховання померлих; кладовище. Доріжка вела коло самого цвинтаря, що стояв на горбку, обкопаний високим валом, оброслим зеленою травою (Кобр., Вибр., 1954, 154); На цвинтарі, за селом, біля двох свіжих могил голова сільради говорив промову (Собко, Нам спокій.., 1959, 84); На горі, що на ній здалеку виднілися хрести міського цвинтаря, з’явилися верхівці кінної поліції (Чорн., Визвол., земля, 1959, 84); Ліворуч, зразу від курної дороги, по високому узгір’ю розсипались кам’яні надгробки тюркського цвинтаря (Донч., II, 1956, 281); — Еге, поки гладкий схудне — худого на цвинтар понесуть (Стельмах, І, 1962, 22); *Образно. Став цвинтарем німцям цей схил висоти… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 265); Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибилися з сил — На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил (Сим., Земне тяжіння, 1964, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 185.