ЦВЕ́НЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до цве́нькати. — Та наші пани,— промовив о. Мойсей,— таки догоджають батюшкам, хто вміє кільки [кілька] слів цвенькнути по-польській [по-польськи] (Н.-Лев., I, 1956, 125); — Хто це вам таке цвенькнув? — блиснула зухвалими очима Наталка і засміялась (Коп., Сусіди, 1955, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 184.