ЦА́РСТВУ́ЮЧИЙ, а, е, рідко.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до ца́рству́вати. Лучі [промені] сонця поволі, немов боязливо, продирали густу темноту, царствуючу.. в тій печері (Фр., VIII, 1952, 227).

2. у знач. прикм. Який царствує, належить до царської сім’ї. — Малоросійські сцени виставлялися в Маріїнському імператорському театрі.., і на цих виставах були присутні члени царствуючого дому (Бурл., Напередодні, 1956, 140); Наришкін щодня привозив цікаві вісті, більшість яких сам же він і вигадував, аби лише заспокоїти і розважити царствуючих осіб та жіноцтво (Кочура, Зол. грамота, 1960, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 183.