ЦА́ПІВ, пова, пове. Прикм. до цап; належний цапові. Замість сказати, що був лук із цапового рога.., був точений, гладкий і окований золотими обручами, поет [Гомер] в ряді пишних образів.. показує нам, як стрілець чатує на цапа, як убиває його, міряє його роги, як майстер точить, гладить і оковує лук (Фр., XVI, 1955, 290).
&́9671; Ні за ца́пову душу див. душа́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 180.