ХУТІРНИ́Й, рідше ХУТОРНИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до ху́тір. Щоб хуторну хандру прогнати, Один вигадливий Панок Задумав до себе розумних наскликати І світом мудрості розбуркать свій куток (Гл., Вибр., 1957, 181).

2. Те саме, що хуторя́нський 1. Колись я була проти такого способу розмови і писання, бо тоді на мене ще мала деякий вплив хуторна філософія, і я не зовсім ясно ще зрозуміла, що, мовляв, «на світі одна правда, а не дві» (Л. Укр., V, 1956, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 177.