ХУ́СТА, и, ж., заст. Хустка. Великої треба хусти, щоб зав’язать людям усти [вуста] (Сл. Гр.); // тільки мн. ху́сти, ху́ста, хуст. Білизна. Хусти поперем, як три дні панщини відбудем (Укр. присл.., 1963, 97); З полотна царського хуста маєш милій постелити, Ще й олієм [олією] покропити… (Л. Укр., IV, 1954, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 175.

Хуста, ти, ж.

1) Платокъ. АД. І. 213. Великої треба хусти, щоб зав’язать людім усти. Посл. Шовкова хуста. Чуб.

2) мн. Хуста, хусти. Бѣлье. Хуста поперем, — як три дні панщини відбудем (важко). Ном. № 11260. За лісом, за пралісом білії хуста висять. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 420.