ХУРТЕ́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що хуртови́на 1, 3. Надворі мете хуртеча, Ліпе сніг в вікно (Щог., Поезії, 1958, 371); Дівчина з тихою усмішкою прислухалась до голосіння хуртечі (Донч., VI, 1957, 375); Крізь хуртечу зимових циклонів, крізь вирування снігів летіли й летіли ешелони (Гончар, Циклон, 1970, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 174.