ХУ́РКАТИ, ає, недок. Те саме, що хурча́ти. Скалки від снарядів неслися по долині, вістрями рвали повітря і, сердито хуркаючи, стихали в землі (Панч, І, 1956, 120); — А ти свиснеш, як Соловей-Розбійник? — питаю вже я.— Ще дужче. Як сто або десять розбійників! — Свистимо, аж горобці хуркають з дерев (Панч, На калин. мості, 1965, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 174.