ХУРДЕ́ЛИЦЯ, і, ж., розм. Те саме, що хуртови́на 1. — А воно ж мете надворі. Скільки живу на світі, такої хурделиці не бачив (Шиян, Вибр., 1947, 225); Хурделиця виє, січе обличчя, обкручується навколо старої холодними завоями (Сміл., Сад, 1952, 108); — Хто там? — Степане Васильовичу, це я,— дивуючись, Мар’ян пізнає голос учителя. — Заблудився у хурделиці. Таке ж несусвітне віє кругом… (Стельмах, І, 1962, 181); *У порівн. Неначе хурделиця, б’ються Чайки над гирлом Дунаю (Нагн., Вибр., 1957, 166); // чого, перен. Те саме, що ви́хор1 2. Наступні кілька днів Омелькових пройшли в хурделиці подій, думок і почуттів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 564); В небі товклися хмари. Ось із ущелини пробилося сонце, і дід яскраво спалахнув у хурделиці світла та променів (Гуц., З горіха.., 1967, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 173.