ХУПА́ВИЙ, а, е, діал. Красивий. З-за мережаних заслон В розколисаній уяві Мріють образи ласкаві, Ніжні, лагідні, хупаві… (Вороний, Вибр., 1959, 75); Не літає тут хупава птиця, що спішить за гори й океан (Тер., Ужинок, 1946, 154); // Нарядний, ошатний. Натомість чекають Андрона.. дівчата в хупавих черевичках (Донч., Зоряна фортеця, 1933, 19); // Тендітний, ніжний, гарний (про людину). Поля виглядала дійсно принцесою з казки. Вона була хупава, тонка і бліда (Ю. Янов., II, 1958, 105); Іван Бриль ще раз ковзнув зневажливим поглядом по тендітному, хупавому дівчатку перед ним (Смолич, Мир.., 1958, 7); Письменник довгим задумливим поглядом провів хупаву постать племінниці (Крот., Сини.., 1948, 251); — Поволі, мазухо,— мисочку виб’єш, — підіймає [Свирид Яковлевич] однією рукою хупаве тіло дитини (Стельмах, II, 1962, 104); // Чепурний, охайний. А мені б тільки зуміти отак своє відстояти Плідно і гордо, задумано і незворушно, Щоб ластівки могли гнізда хупаві Ліпити з землі і золотої соломи На моїх дикуватих плечах… (Драч, Поезії, 1967, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 172.