ХУДІ́БНИЙ, а, е, заст. Який має худобу; заможний. Понадивсь на неї найпервіший парубок на все село. А в нас, то парубок до вдови, да ще й на діти, не вельми квапиться. Да ще й без худоби вдова, а сам він худібний (Барв., Опов.., 1902, 422).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 167.

Худібний, а, е. Состоятельный, зажиточный. Да ще й без худоби вдова, а сам він худібний. Г. Барв. 422. См. Худобний.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 418.