ХУДОРЛЯ́ВИЙ, а, е. Трохи худий; сухорлявий. Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню (Мак., Вибр., 1954, 21); Онисько хотів щось сказати, але тут до хати зайшов коваль Архип, худорлявий на вигляд чоловік середніх років, сутулий і неповороткий (Кочура, Зол. грамота, 1960, 39); Андрій був хлопець довгий, худорлявий, він нагадував Юркові кишеньковий ножик (Донч., IV, 1957, 289); *Образно. А минуле? Обабіч дороги спливає воно. Худорляві березки зелені вершини зігнули І на берег перелісу переливають вино (Перв., І, 1958, 106); // З позбавленими жиру м’язами (про частини тіла). Почав він захоплено, палко, притискуючи руки до вузьких, худорлявих грудей (Тулуб, Людолови, І, 1957, 45); Шумаков обняв Штукаренка і весело поляскав його по худорлявих плечах (Голов., Тополя.., 1965, 194); «Хто він може бути, цей юнак? — думав Тарас Волошко..— Може, студент? У нього і обличчя таке, як буває у студентів — худорляве, бліде, видно, зрідка бачить сонце» (Ткач, Плем’я.., 1961, 143); // у знач. ім. худорля́вий, вого, ч. Худа, сухорлява людина. Славко слабенької комплекції. А яке це має значення для дипломата? На худорлявому краще лежатиме фрак,— посміхнувся мимохіть, забувши, що він не сам (Вільде, III, 1968, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 171.