ХУДОРЕ́БРИЙ, а, е, розм. Кістлявий, худий. Перед ним проторохтів, брязкаючи залізом струхнявілої брички, візник із затьопаною худореброю шкапиною (Досв., Вибр., 1959, 216); Навіть малюк худоребрий, на прізвисько Хлястик, теж пробував через мур перелізти… (Гончар, Бригантина, 1973, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 171.