ХУДОРБА́, и́, ж., розм. Зовнішній вигляд худої, змарнілої людини. Йому не хотілося, щоб Шмалієнко помітив цей погляд, видно, що Павло і так соромиться своєї худорби (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 6); — Зустрічає мене якось Гнат, дивиться-дивиться на мою худорбу, а тоді й питає: — Навіщо ти, Андрію, на світі живеш? Яка з тебе користь громаді? (Тют., Вир, 1964, 81); // Дуже худа людина.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 170.