ХУДО́ЖНИК, а, ч.
1. Творчий працівник у галузі образотворчого мистецтва; живописець, графік, скульптор. Скінчивши Академію і ставши справжнім художником, Тарас Григорович задумав провідати рідний край (Мирний, V, 1955, 312); Я.. влаштувався на роботу в редакцію харківської газети «Вісті ВУЦВК» як художник-ілюстратор (Довж., I, 1958, 18); Під Києвом стоїть стара сосна, її художників щось з двадцять малювало (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 158); Експоновані на виставці [«Радянська Україна»] твори українських художників-пейзажистів відзначаються почуттям сучасності, задушевності і поетичності (Ком. Укр., 11, 1960, 25); Майже все своє довге життя прожив у Феодосії великий російський художник-мариніст Іван Костянтинович Айвазовський (Наука.., 9, 1970, 16); Окрему групу ремісників [Київської Русі] становили особи, які займалися виготовленням книг. Сюди належать переписувачі книг і художники-мініатюристи (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429); За 50 років на Україні виріс великий колектив художників-графіків (Літ. Укр., 8.XII 1967, 1); // Майстер, що працює в галузі прикладного мистецтва (розписування тканин, різьблення по дереву і т. ін.). Тут [серед графського посуду] були вироби славетних італійських фабрик з малюнками відомих майстрів-художників — Франческо Гардуччі і Джорджіо Андреолі (Донч., III, 1956, 43).
Ві́льний худо́жник — у дореволюційній Росії: а) звання, яке надавалось особам, що закінчили Академію мистецтв з малою срібною медаллю; б) звання музиканта з вищою музичною освітою; Кла́сний худо́жник — у дореволюційній Росії — звання, що присвоювалося особам, які закінчили Академію мистецтв із золотою або великою срібною медаллю.
2. Те саме, що мите́ць 1. Різниця між мислителем і художником та, що в останнього сприйнятливість набагато живіша й сильніша (Про мист. театру, 1954, 67); Жити з народом, ділити з ним радість і горе і писати про нього правду — так розуміє Шевченко найвище покликання справжнього художника (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 163).
Худо́жник сло́ва див. сло́во; Худо́жник сце́ни — фахівець у галузі театру.
&́9671; Худо́жник у душі́ (по нату́рі і т. ін.) — людина з натурою, властивою людям мистецтва.
3. Той, хто досяг високої досконалості, справності в галузі мистецтва. Коли перед нами дійсно великий художник, то деякі хоча б з істотних сторін революції він [Л. М. Толстой] повинен був вібити в своїх творах (Ленін, 17, 1971, 194); Виражаючи інтереси не нації взагалі, а інтереси народних має — більшості нації, Т. Шевченко в літературі, М. Лисенко в музиці стали завдяки цьому справжніми національними художниками (Мист., 2, 1955, 21); У такій невеличкій приповісті [«Харитя»] та такого багато сказано! Та як сказано?.. Та так тілько справжній художник зможе писати! (Мирний, V, 1955, 377); Ми часто говоримо, і говоримо вірно, що біля джерел радянської літератури стоять Максим Горький і Володимир Маяковський. Різні то були люди, різні характери, дуже не схожі один на одного художники… (Рильський, IX, 1962, 183); // перен. Той, хто виявляє великий смак і майстерність у чомусь. Народ— великий художник, він завжди мислить конкретно. Співаючи про Леніна, він разом з тим співає і про створену Леніним Комуністичну партію, про побудовану ним багатонаціональну соціалістичну державу (Рильський, IX, 1962, 224); // чого, у чому. Фахівець у якій-небудь справі. Альохін був художником у шахах і розумів, що в мистецтві іноді треба більше відчувати, ніж бачити (Наука.., 11, 1967, 62).
&́9671; Худо́жник свого́ діла (в своє́му ді́лі і т. ін.)— справжній майстер своєї справи. [Трохим:] Шахта ваша відстає. [Гаврило:] Треба, щоб вона не псувала усю картину Донбасу. [Павло:] Ви що ж, художниками стали? [Гаврило:] Ми єсть художники свого діла (Корн., II, 1955, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 168.