ХУДО́БИНКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до худо́би́на 1, 2. [3-й чоловік:] І худобинку треба шанувати, бо вона — німий язик… (Кроп., II, 1958, 497); Ото краму того надбає [баба], попродасть, гроші зіб’є, купить худобинку: коненята, бички, овечатка (Дн. Чайка, Тв., 1960, 82).

2. діал. Зменш.-пестл. до худо́би́на 4. І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Кв.-Осн., II, 1956, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 168.