ХУ́ДО¹, заст.

1. Присл. до худи́й². Худо жити, моя матусенько, за п’яницею (Барв., Опов.., 1902, 270).

2. у знач. присудк. сл. Те саме, що пога́но 5. Ой як же їй худо буде, Вона мене лаять буде (Чуб., V, 1874, 810); — Не плач, дівко, тут тобі худо не буде,— умовляв і дворник [двірник] (Мирний, IV, 1955, 172).

ХУ́ДО², а, с., заст. Щось погане, неприємне; зло, лихо. — Тепер я сама тебе поцілую аж тричі, бо знаю, що й в тебе на думці нема ніякого худа (Кв.-Осн., II, 1956, 47); — Що ж… нема худа без добра,— сказав тихо [старий] (Ряб., Золототисячник, 1948, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 167.

I. Худо, да, с. Худо, зло. Я їм добра не вжичу, худа не мислю. Чуб. V. 1172.

II. Худо, нар. Плохо, худо. Ой як добре буде, то я й забарюся, а як худо буде, то й назад вернуся. О. 1861. IV. 93. (Н. п.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 418.