ХТО-НЕ́БУДЬ, кого-не́будь, займ. неознач. Яка-небудь людина, байдуже хто. Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь (Котл., І, 1952, 115); Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні в хаті… Кого-небудь треба сватать (Шевч., I, 1963, 315): — Покохаймо кого-небудь, Марусе! — жартую. Маруся нічого не одказала (Вовчок, І, 1955, 197); Давид звелів йому додому йти, а він тут і сам із мливом управиться. Коняку згодом хай пришле з ким-небудь (Головко, II, 1957, 36).

Хто-не́будь з…— один з багатьох (з кількох). Іноді матінка, видно, для самозаспокоєння, зверталася до кого-небудь із присутніх (Тют., Вир, 1964. 59); Хто-не́будь і́нший див. і́нший.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 166.