ХТО́ЗНА-ДЕ (з підсил. част. хтозна й де), присл., розм. Невідомо, в якому місці; далеко. — Так баба з переляку померли, а дівчата — одна в Німеччині, а друга хтозна-де (Довж., І, 1958, 366); Чорне поле стемніло. Задув вітер! Просто з ріллі знявся вихор і поніс вгору пилюку, сухе листя і — хтозна-де взятий — шмат пачки з сигарет «Верховина» (Бабляк, Літопис.., 1961, 90); Озирнуться [хлопці], а бики стоять хтозна й де, гін за п’ятеро (Тют., Вир, 1964, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 165.