ХРЯЩУВАТИЙ¹, а, е. З випнутими, великими хрящами (див. хрящ¹). Знову аж захлинувся старий Шумейко, хапаючи ротом повітря, наче хтось дужий здавив йому хрящувате горло (Шиян, Баланда, 1957, 258); Кашкет був завеликий Жорці, він, мабуть, дістав би йому до плечей, коли б не зачепився на круглих хрящуватих вухах (Збан., Мор. чайка, 1959, 46); Ніздрі його хрящуватого носа збуджено здригалися (Ткач, Крута хвиля, 1956, 58).

ХРЯЩУВА́ТИЙ², а, е, геол. Який містить у собі хрящ; який містить багато хряща (див. хрящ²).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 162.