ХРЯСЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хря́скати, хря́снути. Раз мама топила в печі, я пустував: зачепив ключкою той глечик за вушко та й тягаю по полу.. Коли це глечик — хрясь! — з полу додолу — розлетівся в черепки (Вас., II, 1959, 463); Гарасько Муха схопив миску й об землю нею — хрясь (Головко, II, 1957, 239); — Він [бугай] прискочив та по драбині лобом — хрясь! (Вишня, II, 1956, 69); Порфир аж підскочив: — Ах ти ж помідор розчавлений,— і по носі того: хрясь! (Гончар, Бригантина, 1973, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 161.