ХРЯ́ПНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до хря́пати. Як зложив [Халявський] кулаки, як хряпне себе по голові, що насилу устояв і довго чмелів слухав (Кв.-Осн., II, 1956, 208); Блиснуло сліпучо, вдарив важко грім, новий порив вітру гойднув віконну раму, відкинув її за стінку, потім хряпнув з такою силою, що скло розлетілося на друзки (Збан., Сеспель, 1961, 444); Він розмахнувся і вдруге хряпнув коцюбою. Бородай-мотузяр, змахнувши руками, завалився навзнак… (Смолич, Дитинство, 1937, 37); Щось страшне сталося з Матросом. Він схопив свою скриньку і хряпнув кришкою перед очима всієї компанії (Мик., II, 1957, 197); Хряпнули величезні дубові двері клубу, і на сходи вибігла одинока постать (Голов., Тополя.., 1965, 93); Тиша репнула, дерево хряпнуло, лісоруби ледве оступилися (Горд., Чужу ниву.., 1947, 229); *Образно. Хотів ти підвести голову й глянути, і не було сили ворухнутися. Така втома! Повіки важко аж хряпнули (Головко, І, 1957, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 161.