ХРУ́СКІТ, коту, ч. Тріск від ламання, дроблення, розпадання чого-небудь (сухого, твердого). Борис довго ще стояв на місці і надслухував, але ані один звук, ані один стук, ані хрускіт, ані шелест не давав знати, куди вона побігла (Фр., III, 1950, 91); Чути — шорох пробігає між дерев… Чути хрускіт під вагою підошов — це ведмедище до дуба підійшов (Забіла, Одна сім’я, 1950, 113); На заметах утворилась тонка корка, вона ламалася із легким хрускотом і дзвеніла, як скло (Донч., Дочка, 1950, 25); Коли за Марією зачинилися двері, зі своєї кімнати вийшов Яків, зупинився на порозі, потягнувся до хрускоту в кісточках (Стельмах, Хліб.., 1959, 321); — Бреши,— з хрускотом потягся Тимко, розлягаючись на бадилинні (Тют., Вир, 1964, 15); А ми за руки, аж пальців хрускіт, Аж регіт звивався під пахви осик (Драч, Поезії, 1967, 32); Сестра швидко поставила блискучу коробку на тумбочці, ще швидше дістала з неї прозору ампулу, шприц, з хрускотом відламала гостру верхівку ампули, нахилилась над непритомною… (Дор., Не повтори.., 1968, 9); Як розріжеш, то з хрускотом колеться кавун, наче хоче бризнути солодким соком в лице дітлахам! (Мас., Роман.., 1970, 48); // Звук при жуванні, подрібненні їжі зубами. Крізь голосне їх плямкання чувся якийсь сухий хрускіт, наче разом з їжею вони пережовували свої власні зуби (Кол., Терен.., 1959, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 158.