ХРУ́СКАТИ, аю, аєш, недок. Те саме, що хрустіти. Мороз був сильний, аж тріщав, сніг хрускав під чобітьми навдивовижу (Вовчок, I, 1955, 292); Сухі будяки зрідка хрускають під колесами… (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 185); Так раз у раз ритмічно хрускав між камінцями горішок і падав на газету розлуплений (Ле, Міжгір’я, 1953, 410); На скошених нивах жовтіла прошита срібним павутинням стерня і ніжно хрускала під важкими підошвами постолів (Панч, І, 1956, 438); Сонце запікало землю, поріс лопушистий буряк, рясна щириця заслала рядки, хрускав цупкий пирій (Горд., II, 1959, 57); Крутили [люди] опришкові руки.., давили за горло, шваркали головою, що аж в’язи хрускали,— і побачив Марусяк, що вже — кінець… (Хотк., II, 1966, 292); На горі, мов те військо, що прогнало недавно бурю, випливли в промінні, хрускаючи снігом, силуети (Вас., І, 1959, 307); Хлопець устав і, нервово хрускаючи пальцями, заходив по веранді (Дн. Чайка, Тв., 1960, 45); — Не розумію, Олю, про віщо ти? — розпростує плечі Заруба і хрускає руками в суглобах (Кучер, Трудна любов, 1960, 218); Янек задивився на небо, а його шкапина йшла все тихше й тихше і то чавкала в розсяклій глині, то хрускала памороззю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3); Чути було гук сокир, хрускала вітами й падала зрубана під корінь смолиста смерека (Перв., Невигадане життя, 1958, 262).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 158.