ХРУПКИ́Й, а́, е́, діал.

1. Який легко розпадається на частини, кришиться, розбивається; ламкий. Каліка, На бойовище світа [світу] вийшов я, Судном хрупким в бурливе виплив море, І кождий вал мене збивав з пуття (Фр., XIII, 1954, 445); Як зломилася хрупка бадилина, так спинився Вишневецький, уздрівши січовиків на конях (Ле, Наливайко, 1957, 98); Сніги танули дружно, але приховано: зверху був сніг і лід — ніздрюватими хрупкими шкоринками, а зісподу стояла вода (Смолич, І, 1947, 228).

2. Тендітний (про людину). Дівчина була хрупка, маленька (Козл., Ю. Крук, 1950, 344); З кола на середину зали вийшла незнайома Бронкові .. хрупка дівчинка у нитяному біленькому светрику… (Вільде, Сестри.., 1958, 234); // перен. Недовговічний, неміцний, ненадійний. І Дорощук рушив далі. Ішов, не оглядаючись.. Боявся, що як оглянеться,— зрадить собі, в ньому надтрісне хрупка ще рішучість, і всі його помисли підуть шкереберть (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 158.