ХРУНЬ, я́, ч., діал.
1. лайл. Свиня; // перен. Груба, підла людина. — Сергійку, а знаєш що? Тікай звідси. Тікай від тих хрунів. Поїдемо до нас, у Гнидинське училище (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 113).
2. заст. В Галичині — виборець, який продавав свій голос. — Я бачив газетярів, що в своїх газетах кидали громи на хрунів та донощиків і самі зараз же доносили ворогам про все, що діялося в їх таборі (Фр., IV, 1950, 323); — Виберете мене, то знов буде кара за то, що не голосую так, як староста хоче. Хіба мені враз із хрунями на пана голосувати (Март., Тв., 1954, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 157.