ХРУМТІ́ТИ, мчу́, мти́ш, недок.
1. неперех. Видавати тріск, хрускіт. Кістки хрумтіли під їх зубами, а я чув передсмертне хрипіння, що жило ще у моїх вухах (Коцюб., II, 1955, 364); — Візьміть житнього сухарика,— гукнув Арон від дверей.— В шухляді під самоваром. — Спасибі! — відгукнувся Ласточкін.-Здорово придумано: сухарик хрумтить, і повне враження, що п’єш вприкуску! (Смолич, V, 1959, 461); Хрумтить під чобітьми вугілля (Шиян, Переможці, 1950, 172); Олена вечірньою вулицею йшла,.. хрумтів сніг під ногами (Горд., Діти.., 1937, 177); Біля берега вже хрумтить тонка крижана шкоринка (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 27); Хрумтить, як скло, під кроком знову води замерзлої слюда (Сос., Солов. далі, 1957, 20); // безос. Хвилина-дві й обидві були на вулиці. Марія й Магда. Йшли поруч, хрумтіло під ногами (Тудор, Народження, 1941, 35); // Тріщати (про кістки, суглоби і т. ін.). Не чув [Михайло], як.. рученятка дурно мучилися і хрумтіли, щоб його піднести, і не чув тихенького, гіркого плачу (Вовчок, І, 1955, 341); Тоді діди випивали один за одним по коряку горілки, брали киї і давали Кирилу Турові по плечах. Сили в старих руках було в їх іще доволі, що аж плечі хрумтіли (П. Куліш, Вибр., 1969, 146).
2. неперех., чим. Видавати хрускіт при розжовуванні їжі. Млинар почув, що в капусті щось хрумтить, узяв сокиру і йде подивитись. Заходить у город, а там красний кінь капусту їсть і не тікає (Калин, Закарп. казки, 1955, 63); Під повіткою подзвонював вудилами та хрумтів травою виїзний коник (Збан., Переджнив’я, 1960, 224); // перех. і неперех. Їсти, жувати що-небудь з хрускотом. В городі коні спутані хрумтять Траву росисту… (Фр., X, 1954, 193); Зварилась дрохва, взяв її безбородий, Хрумтить — уминає на лоні природи, Хрумтить — зголоднів за цілісінький день (Нех., Казки.., 1958, 42).
Хрумті́ти на зуба́х — хрустіти при пережовуванні (перев. про їжу). Щось засопіло й заплямкало — істота почала їсти. На її зубах хрумтів якийсь овоч — чи то огірок, чи то морква (Донч., III, 1956, 68); Князь Святослав сів біля цих людей, випив вина, поїв смаженого м’яса, що пахло димком і приємно хрумтіло на зубах (Скл.. Святослав, 1959, 577).
3. неперех., рідко. Те саме, що хря́пати 1. Якісь погрози, боєві [бойові] пеани, Немов мечі по шоломах хрумтять, Там крик, стогнання, мов від злої рани (Фр., XI, 1952, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 157.