ХРУ́МКІТ, коту, ч. Звук при жуванні, подрібненні їжі зубами. Спутані коні паслися в кущах, і здалеку чути було їхній хрумкіт (Гжицький, Опришки, 1962, 56); До обіду в школі давали смачні сухарики. Як правило, їх розсовували по кишенях, а потім вся школа шелестіла від хрумкоту (Збан., Курил. о-ви, 1963, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 157.