ХРУМКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., перех. і неперех. Підсил. до хрумті́ти. Чути, як часто й гаряче дихає Соломія, як сопе старий Княжевич і хрумкотить суглобами пальців Ігор (Кучер, Прощай.., 1957, 217); Явтухів віз стояв там, де завше, а біля воза хрумкотів зелену мішанку змилений кінь (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 46).

Хрумкоті́ти на зуба́х — те саме, що Хрумті́ти на зуба́х (див. хрумті́ти). Яблука теж у крапельках роси. Хрумкотять на зубах, пахнуть чимось невловимим, знайомим з давніх-давен, з дитинства (Мушк., Чорний хліб, 1960, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 157.