ХРУМ¹, у, ч., розм. Те саме, що хру́мкіт. Мабуть, нема на світі більшої насолоди, як покурити в ранішній стайні: легко так, п’янко, а м’який конячий хрум десь аж до серця дістає (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 200).^/

ХРУМ², ХРУМ-ХРУМ, виг., розм.

1. Звуконаслідування, що означає тріск при розжовуванні їжі. Коли чує: хрум-хрум. Він потихеньку туди, —аж там лисичка диню їсть (Сл. Гр.).

2. діал. Уживається як присудок за знач. хру́мати. Сніг — хрум-хрум під ногами (Ів., Таємниця, 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 156.

Хрум меж., выражающее хрустѣніе. Сим. 210. Коли чує: хрум-хрум. Він потихеньку туди, — аж там лисичка диню їсть. Рудч. Ск. II. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 416.