ХРОНІКА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Прикм. до хро́ніка 1, 2. Хронікальний жанр.

2. Який містить хроніку (у 3, 4 знач.), є хронікою. Наведу кілька хронікальних прикладів, узятих із наших журналів та з матеріалів Українського товариства культурного зв’язку з закордоном, про інтерес наших близьких і далеких сусідів до української літератури (Рильський, IX, 1962, 13); Сюжетна організація хронікального матеріалу тут [у фільмі «Розгром Японії») також цілком підпорядкована драматургічним принципам ігрового фільму (Укр.. кіномист., 1959, 117); Надаючи величезного значення кіно, особливо хронікальному, Ленін піклувався про налагодження кінематографії у молодій Радянській країні (Вітч., 3, 1970, 215); // Документально точний; такий, як у хроніці. Проста ж зміна ситуації, механічна, хронікальна послідовність їх поза закономірним внутрішнім зв’язком зовсім не створює цільного сюжету, навіть якщо події ці і зв’язуються автором одними і тими ж особами (Рад. літ-во, 3, 1957, 12); Потяг до монументальності, величі зображення іноді відводить письменників від глибокого художнього розкриття характерів героїв і історичних конфліктів до надмірно детального викладу всіх подій епохи, хронікального переказу, що йде на шкоду глибині змалювання образів (Рад. літ-во, 3, 1957, 18); Зображуючи своїх героїв, О. Гончар не збивається на манівці побутописання, хронікального описування фактів і подій. Він пише філософський твір про війну і мир, про нашу молодь і її покликання (Літ. Укр., 13.III 1962, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 153.