ХРОНОЛОГІ́ЧНИЙ, а, е.

1. Пов’язаний з хронологією (у 2 знач.). Значна частина дослідників вважає, що верхньою хронологічною межею пам’яток культури полів поховань черняхівського типу є середина I тисячоліття (Археол., 8, 1953, 38); Він всеньке літо сидів над книжками, писав диктанти, розв’язував задачі, читав літературу, конспектував, робив виписки, складав хронологічні таблиці по історії (Тют., Вир, 1964, 52); Від змішання двох різних критеріїв, релятивного й абсолютного, д. Ганкевич не може собі дати ради з психологією новітніх християн і нехристиян і дедалі все більше перемішує не тільки психологічні, а навіть хронологічні моменти (Л. Укр., VIII, 1965, 241); Саме те, що дукачі є повторенням відомих оригіналів, відкриває для нас чудову можливість систематизувати і класифікувати їх, долаючи хронологічну невизначеність (Дукати.. Укр., 1970, 63).

2. Який грунтується на послідовному розташуванні подій. Кінчиться діалог викладом середньовікового шкільного плану.. Нема, розуміється, навіть проби чи то хронологічного, чи систематично речевого [речового] поділу (Фр., XVI, 1955, 388); — Кожний батальйон на фронті потребує когось, хто б вів хронологічний запис усіх воєнних подій (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 462); Мате [Залка] вимагав від мене, щоб повість була продовжена, щоб я написав хронологічний цикл повістей, який би висвітлював життя мого покоління (Смолич, Розм. з чит., 1953, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 154.