ХРИСТИЯ́НСТВО, а, с.
1. Релігія, що виникла в І ст. н. е. і грунтується на вірі в Ісуса Христа як боголюдини, який нібито зійшов на землю й прийняв страждання заради спасіння людства. Населення межиріччя Оки й Волги було силою обернене в християнство з метою закабалення його (Іст. СРСР, І, 1956, 60); [Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство (Л. Укр., II, 1951, 431); Не дай народові розбагатіти — матимеш отару слухняних овець, сліпих у своїй покірливості. На цьому стояло християнство (Загреб., Диво, 1968, 684); *У порівн. Показалась процесія: цілий ряд ліхтарень на довгих палках, за ними йдуть «дзампоньєри» (пастухи з Абруци) і грають стару, як християнство, «новену» на своїх інструментах: козі і дерев’яній дудці (Коцюб., III, 1956, 412).
2. збірн. Християни. — Послухайте, батьки, моєї ради,— каже четвертий дід.— Коли Кирило Тур видержить сей прочухан, то нехай живе: такий козарлюга на що-небудь здасться.— Здасться? — каже, ідучи мимо, батько Пугач.— На якого біса здасться такий гріховодник православному християнству? (П. Куліш, Вибр., 1969, 146).
3. заст. Свідомість, поведінка, звички, які личать, властиві християнинові. — Іди додому; ..продажі на горілку тепер нема; ми.. знаємо християнство! (Кв.-Осн., II, 1956, 235); Як-таки — християнство мати, та й хліба куска не дати! (Укр.. присл.., 1963, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 147.