ХРИСТИ́НИ, ти́н, мн., заст. Хрестини. Тоді в мене христини, як є що в хустині (Укр.. присл.., 1963, 294); — Ні, не вдома,— каже той [мазур], — Пішов на христини. Ксьондз-сусіда якось мав Недавно родини… (Рудан., Тв., 1956, 137); [Кармелюк:] Ну, кажи: грошей на христини немає? [Левко:] Ні, не те, пане отамане. Я, сказать, і не заможний чоловік, проте на христини знайдеться… (Вас., III, 1960, 415).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 147.