ХРИПОТА́, и́, ж. 1. Утруднення в диханні, що супроводжується сиплими звуками. Вона вже й з кошиком, назбирає і ягоди, і листя, ..сушить і в’ялить і на згагу і на хрипоту (Вовчок, VI, 1956, 338); Я тямлю смерть її. Шпиталь. Гарячка… Кашель… Хрипота… (Фр., XI, 1952, 428); Нур говорив повільно, глухуватим голосом, висмоктуючи з своєї важкої люльки їдкий дим. — Бачу я, що вже недовго мені отаманом бути. Відтоптав своє, віджив… Гей-гей, куди та сила поділась?.. Уже й очі погано бачать і навіть голос став кволий. Хрипота, кашель… (Ткач, Арена, 1960, 23). 2. Сиплість, відсутність чистоти голосу.

До хрипоти́ — до появи в голосі сиплості. Голос Григорів згуск до хрипоти, а спалені морозом легені ніби кровоточать. Він приклав руку до грудей і зайшовся кашлем (Головко, II, 1957, 311); Кожну мить можна було чекати, що сюди налетить каральний загін, і тому він до хрипоти кричав, щоб люди швидше йшли геть від залізниці і добиралися до лісу (Петльов., Хотинці, 1949, 181); З хрипото́ю — те саме, що З хри́пом (див. хрип). З хрипотою в голосі [Катюша] сказала, звертаючись до обох команд: — Легко зганьбити честь спортсмена, честь бійця, але важко її відновити (Чаб., Катюша, 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 146.