ХРИПЛУВА́ТИЙ, а, е. Те саме, що хрипкува́тий. Отямився [Залужний] від безтурботного, хриплуватого сміху. Сміявся Недокус (Збан., Малин. дзвін, 1958, 50); — Доброго ранку! — гукнув хірург весело, дзвінко і молодо, дарма що завжди говорив глухим і хриплуватим суворим голосом (Смолич, VI, 1959, 24); До камбуза долітає хриплуватий боцманів бас (Ткач, Жди.., 1959, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 146.