ХРИ́ПЛО. Присл. до хри́плий. За вікнами залягла тиша. В сусідній кімнатці голосно й хрипло кашляла тітка Фросина (Дмит., Обпалені.., 1962, 117); Созо-ненко стер рясний піт з червоного обличчя і хрипло розсміявся (Стельмах, На.. землі, 1949, 71); Весь почорнілий, важко сів він на лаву, але відразу схопивсь, підніс кулаки, затряс ними, хрипло вигукуючи якісь страшні, невідомі слова… (Крот., Сини.., 1948, 21); — Ей, на есмінці! — Голос звучав хрипло, надтріснуто. Чути було, що гукає вже немолода людина (Трубл., Шхуна.., 1940, 260); Десь хрипло спросоння перші півні співали (Мур., Бук. повість, 1959, 265); Грицько помовчав, обдивився ще раз дудку, потім тихенько подув,— товсто і хрипло загула дудка (Мирний, IV, 1955, 23); На світанні сірі вужі обозів шумом і грюкотом збудили село. Заспані хати розплющили очі, і в них глянули сполохані обличчя. Де-не-де рипнули двері хрипло спросоння. Немов питали: — Що трапилося? (Головко, І, 1957, 71); Невеличкий пароплав-буксир пахкав густим чорним димом, задихано чмихав і хрипло, простуджено сюрчав (Донч., II, 1956, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 146.