ХРЕСТИ́ТИСЯ, хрещу́ся, хре́стишся. 1. недок. і док. Зазнавати обряду хрещення. — Тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла… тут і вмру, моя дитино (Вовчок, І, 1955, 142); Один рід — Гетьманський, ніколи не жив у себе дома: в столиці радився, хрестився, виріс, там і жив (Мирний, І, 1949, 206); — Та кажи вже, що там коїться? — А таке коїться, що й родились і хрестились, а такого ще не бачили (Довж., І, 1958, 236); // Переходити в християнську віру .через обряд хрещення. — Заціп свою стару вершу! — крикнув лютий Єремія й, нахилившись з сідла, ляснув по щоці Кандзьобу..— Маленька ручка, а таки нівроку дошкульна та замашненька, мабуть тим, що двічі хрестилась, двічі на дві віри присягалась (Н.-Лев., VII, 1966, 169); — А як хрестився князь і бояри, а потім похрестив князь своїх дванадцять синів, то й кияни похрестилися (Загреб., Диво, 1968, 112). 2. недок. Рухом правої руки зображувати знак хреста, звернений на себе. Люди хрестились не трьома пальцями, а всією п’ятірнею, ледве назначуючи хрест на грудях (Н.-Лев., II, 1956, 404); Огир, Гнида й крамар старанно до богів хрестилися, а потім — дякували за руку господаря (Головко, II, 1957, 65); Кузьма кидає сокиру на берег, урочисто хреститься на схід (Стельмах II, 1962, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 141.