ХРЕБТИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що хребе́т 1, 2. А Лев хребтину доїдає І так йому [Вовкові] відповідає: — Чи бач, який лихий трапунок: Клянусь, не знав, пробач, Що це тобі від друга подарунок! (Год., Заяча математ., 1961, 145); В його, опріч латаної свитини, була й торбина, а там лежала.. про смерть чиста сорочка, а друга на хребтині (Барв., Опов.., 1902, 354); Часто, коли його заставляли лізти по снігу поповзом чи бігати в атаку.., він хоч і робив це сумлінно, проте в душі сміявся і сам із себе, і з інших, а особливо з Марка, у якого голова рила сніг, а хребтина випиралася в небо (Тют., Вир, 1964, 488).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 138.