ХРЕБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Окрема кістка (або в деяких тварин хрящ), що є складовою частиною хребта тварини і людини. Хребець — коротка, товста, досить складна своєю будовою кістка: він має тіло, дугу і ряд відростків (Анат. і фізіол. люд., 1957, 33); Хребет [окуня] складається з великої кількості окремих кісток — хребців, які міцно і разом з тим рухомо сполучені між собою (Зоол., 1957, 69); Прохолода нічної зливи, її хлюпання.. допомагали генералу Костецькому перемагати біль, що виникав у нього в попереці й підіймався вгору по спині, неначе перераховуючи хребці (Перв., Дикий мед, 1963, 180); Із забинтованою головою лежить дома на дивані Серьожа Кобзаренко. Йому куля пробила шийний хребець (Бурл., М. Гонта, 1959, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 138.