ХРЕБЕ́ТНИЙ, а, е.

1. Прикм. до хребе́т 1. Німкеня — худа, висока, сама хребетна кість ходяча — накульгує (Гончар, Циклон, 1970, 74); Хребці накладаються один на одного і отворами утворюють хребетний канал, в якому лежить спинний мозок (Анат. і фізіол. люд., 1957, 33).

Хребе́тні твари́ни (істо́ти), зоол. — загальна назва вищих тварин, що мають кістяний або хрящовий скелет. Хребетних тварин препарують на дошці, спеціально призначеній для цього, а безхребетних-в чотирикутній ванночці з шаром воску близько 1 см (Вигот. чучел.., 1956, 56); Найменша рибка і найдрібніша хребетна істота — пандака карликова. Цей бичок, розмірами 10— 14 міліметрів, віддає перевагу теплим водам, що омивають Філіппінські острови (Хлібороб Укр., 4, 1966, 47).

∆ Хребе́тний стовп — те саме, що хребе́т 1.

2. у знач. ім. хребе́тні, них, мн., зоол. Підтип найвище організованих тварин типу хордових, що мають двобічно симетричне тіло, хорду або хребет і череп, в якому міститься головний мозок. Загальна бідність новозеландської фауни характерна не тільки для хребетних, а й для інших груп тваринного світу (Посібник з зоогеогр., 1956, 14); Черепахи — чи не єдині представники хребетних, здатні тривалий час обходитися без кисню (Наука.., 8, 1968, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 138.